В українському та пострадянському академічному просторі прийнято розділяти різні сфери соціального життя та різні об'єкти вивчення: суспільство і право. Соціологія, вважається, вивчає суспільство, а право натомість є предметом зацікавлення правознавців та юриспруденції.
Це розділення найкраще ілюструється інституційною історією: юридичні та соціологічні кафедри та інститути ще з радянських часів існують не просто окремо — вони розділені концептуальною прірвою. Українські правознавці, продовжуючи справу колишніх поколінь, схильні вичленяти право з його соціального контексту, розглядаючи та аналізуючи його відповідно до певної “внутрішньої логіки”, а не контексту його реального функціонування.
Українські соціологи, в свою чергу, рідко систематично цікавляться правовими феноменами, традиційно залишаючи їх аналіз на поталу тим, хто в цьому окремо “спеціалізується”. Такою є українська академічна пам'ять, що досі віддзеркалює конкретні історичні рішення та локальний політичний клімат ХХ століття: Ерліх та Пашуканіс так були забуті, а дослідницькі традиції, які вони репрезентують згодом були витіснені правовим позитивізмом.
Ми, Центр соціології права та кримінології, вважаємо своєю місією зруйнувати штучне та, як нам здається, шкідливе відокремлення права від вивчення суспільних процесів: право народжується, існує та помирає в суспільстві і ніколи не функціонує як замкнена система. Розглядати його окремо, без врахування того, чому, навіщо і як воно функціонує не в абстракції, а в реальному житті — значить завжди доходити до хибних висновків, а відповідно бути приреченим повторювати помилки.
Врешті-решт, важливе знання приходить не у відповідь на запитання “Що слідує з цієї норми відповідно до “формально-логічного методу?”, а скоріше разом з пізнанням того, як відповідні норми розуміють та втілюють правоохоронці та громадяни, депутати та працівники міжнародних організацій, протестувальники та чиновники, проти яких ті й вийшли на протест. Добре знайома істина, що написане на папері може діаметрально відрізнятися від реальності, має бути втілена і у дослідженнях правових феноменів
Але не лише вищенаведений поділ є для нас проблемним. Вивчення правової реальності часто відділене від вивчення феномену правопорушення. Кримінологія — в українському контексті інструментально локалізована при правоохоронних закладах — має також, на нашу думку, бути поєднаною з соціологією та антропологією права.
Злочин не тільки нероздільно пов'язаний зі специфікою функціонування права в сучасному суспільстві, але і вплетений у складні взаємостосунки із законом та державою, які рідко зводяться до звичайного протистояння та дихотомії: легальне і нелегальне, формальність і неформальність взаємно конструюють та відтворюють одне одного. Зрозуміти цей важливий механізм можливо лише подолавши штучність протиставлень та обмеженість існуючих бінарних класифікацій.
Ми прагнемо вивчати право та злочин холістично і цілісно — як комплекс соціальних феноменів. Задля цього наші експерти проводять в Україні кількісні та якісні дослідження і застосовують накопичені в соціальних науках знання заради того, щоб зрозуміти та зафіксувати роботу живого права в специфічному локальному контексті українського і пострадянського простору. Наша мета — створення майданчику для дискусії навколо емпіричних досліджень права та злочину, а також їх популяризація серед академічної та ширшої публіки.
