Розвінчуємо популярні міфи: Теорія розбитих вікон та її ефективність у боротьбі зі злочинністю

Фото: The Museum of Broken Windows, Gothamist.com

Теорія розбитих вікон останніми роками стала надзвичайно популярною серед активних і освічених молодих людей з великих міст, які демонструють велике бажання змінювати українське суспільство. Так, наприклад, в першому ж випуску популярного YouTube проекту ЗупиниЛося можна почути, як один з ведучих апелює до водія неправильно припаркованого авто: “Легше ж, коли всі [порушують] і можна [тоді й самому] теж [поступати так само], да? Знаєте, таке є — Теорія розбитих вікон? Знаєте Теорію розбитих вікон?”, — повторював він не особливо налаштованому на теоретичну дискусію водію.

А ось і інший приклад: в одній з передач hromadske.ua урбаніст Григорий Мельничук, коментуючи реформування української поліції, дав неочікувано довгу і розгорнуту промову щодо Теорії розбитих вікон:  щодо Теорії розбитих вікон: “Тут варто пригадати досвід Нью-Йорка, коли свого часу наводився порядок зокрема в Нью-Йоркському метрополітені. І починалося все з того, що правоохоронці і службовці максимально присікали випадки графіті і дуже дрібних правопорушень саме в метро. Звичайно, вони боролися з крадіжками, боролися з вбивствами, а тоді, десь у 80-ті роки Нью-Йоркське метро — це було дуже страшне місце, куди навіть в день було страшно зайти, але дуже жорстко боролися саме з малими правопорушеннями. І таким чином, поступово, поступово, поступово Нью-Йоркське метро перетворилося на зразкову і нормальну транспортну систему. Такий підхід дістав назву Теорія розбитих вікон — якщо можна зробити якусь дрібницю і за це не наступить покарання, тоді можна значить спробувати зробити щось більше, більше. То починаючи від якоїсь бабусі з сємєчкамі, яка справді може нікому не заважає, то поруч уже може виникнути, вибачаюся, уже розкладка з трусами біля виходу з метро, а далі постає МАФ, а далі постає щось більше, а далі міська влада вже розводить руками, що в Києві вже понад 40 будівництв, які збудовані нелегально, 20-ти поверхові будинки на самовільно захоплених землях.”

“Теорія розбитих вікон працює 100%-во”, — наостанок наголосив він.

Академічна література куди більш скептична щодо цієї теорії. Професійні кримінологічні спільноти мають сумніви стосовно її ефективності у зменшенні злочинності, а також низку пересторог щодо значної супутньої шкоди від реалізації стратегії в практиках роботи поліції.

Спершу про саму теорію. У 1982 році The Atlantic Monthly публікує статтю Джеймса Вілсона і Джорджа Келлінга “Broken Windows”. Об’ємний текст пропонує читачу цілу низку ідей, які втім невдовзі спрощуються до трьох пунктів:

1) “порядок” (order) пов’язаний із насильницькими злочинами;  

2) функція поліції не (тільки) в тому, щоб ловити злочинців чи забезпечувати виконання закону, а в тому, щоб підтримувати порядок у спільнотах;

3) підтримання порядку забезпечується жорсткою боротьбою із навіть найменшими правопорушеннями.  

Вищенаведені пункти не (повністю) передавали те, що було написано в оригінальному тексті. Проте, саме вони почали  втілюватись у практиках “Теорії розбитих вікон”, поставши з центральної метафори концепту: “одне розбите вікно, про яке ніхто не піклується, швидко стає сотнею розбитих вікон”.  При цьому “розбите вікно” й справді виступає в першу чергу метафорою: “розбитими вікнами” називали як ознаки фізичного занепаду, так і соціального. Автори швидко перескакують у тексті від шибок до “проституток”, “п’яниць” та тих, хто просить милостиню на вулиці — всі ці речі для них також “розбиті шибки”.

Це й стало однією з основних ліній критики теорії. По-перше, треба бути не дуже інтелектуально обережним, щоб перестрибнути від справжніх розбитих вікон до бездомних на вулицях. Врешті-решт, у жебрака на вулиці та фізично розбитої шибки часто дуже різні причини, які мають вирішуватися також різними шляхами. По-друге, поняття “порядку” аж ніяк не є універсальними навіть в рамках одного суспільства. Скажімо, графіті може бути символом безладу для літнього дідуся, але не для юнака-хіпстера. По-третє, абсолютно незрозуміло чому саме поліція (а не інша міська служба) повинна була боротись із цілою вервечкою соціальних проблемам: від занедбаних будинків до бездомності й залежності від наркотиків.

Попри те, що текст містив низку логічних хиб, він став надзвичайно популярним серед окремих політиків. Екс-мер Нью-Йорка Руді Джуліані, чиє ім’я найбільше асоціюють із впровадженням Теорії, підхопив ідею завдяки підтримці консервативного think tank — Manhattan Institute for Policy Research. Політики, однак, не діяли у вакуумі: на той час у  США і справді були популярними вимоги “навести порядок”. “Теорія” (сподіваємося, після наведених пояснень ми можемо її нарешті поставити у лапки), а згодом і такі пов’язані з нею практики як stop-and-frisk (зупинити та обшукати), в якомусь сенсі мали з’явитися на світ саме у 80-х.

Ось лише деякі дослідження, які показують, наскільки проблемною є “Теорія” та практики (навмисне чи ні) породжені нею:

• Наявність кореляції не завжди означає наявність відповідних причинно-наслідкових зв’язків. Так, Christina Sterbenz та Jens Ludwig відзначають, що раптове скорочення рівня злочинності у Нью-Йорку в 1990-і не можна вважати наслідком імплементації Теорії в роботі поліції. Адже, по-перше, цей спад відбувався в унісон з більш широким трендом різкого падіння рівня злочинності у всіх Сполучених Штатах, в тому числі у тих містах, де ця політика не впроваджувалася. По-друге, протягом дев’яностих рівень безробіття у Нью-Йорку скоротився на 39%. Окрім того, скінчилася крекова наркотична епідемія, що могло значно більше посприяти падінню рівня злочинності.
• Кримінолог Ральф Тейлор доводить, що підтримка громадського порядку та боротьба з дрібними правопорушеннями у громадському просторі може мати лише короткостроковий ефект для зменшення злочинності. Насправді ж фактором, який найбільше впливає на рівень криміналу в місті або окремо взятому районі, є економічний спад та рівень соціально-економічного благополуччя його мешканців.
• Більше того, дослідження 2017 року (Sullivan, Christopher M., and Zachary P. O’Keeffe) демонструє ситуацію, за якої рівень пограбувань та крадіжок у великих розмірах, а також тяжких злочинів знизився, а рівень вбивств та згвалтувань залишився незмінним після того, як  Нью-Йоркський поліцейський департамент припинив агресивне поліціювання дрібних правопорушень наприкінці 2014 - 2015 років.
• Численні автори (до прикладу, Robert Sampson, Stephen Raudenbush, та Gary Stewart)  привертають увагу до тенденції поліції в першу чергу зупиняти, перевіряти та заарештовувати небіле населення та людей низького соціально-економічного статусу, зауважуючи, що ці тенденції виправдовуються та пояснюються на основі Теорії. Відтак, намагання “навести порядок в публічному просторі” спричинило масові переслідування та непропорційні арешти небілих молодих чоловіків та бездомних людей. Формально дотримуючись принципу “сліпої справедливості” (англ. “blind justice”), ці форми поліціювання спричинили катастрофічне скорочення життєвих шансів і без того дискримінованих та пригнічених соціальних груп.

Для того, щоб перевірити, як саме працює Теорія на місцях, соціолог Мітчел Данеєр (Mitchell Duneier) з Принстонського університету провів довге і дуже детальне етнографічне дослідження в Нью-Йоркському Greenwich Village. Він протягом п’яти років спостерігав за життям бідних продавців книжок та журналів, що торгували з швидкоруч сконструйованих розкладок на вулиці — проводив дослідження методом включеного спостереження. Результатом стала книжка під назвою “Sidewalk” (2000).

Люди, з якими він проводив час, часто були бездомними або жили на межі бездомності; багато з них мали проблеми з алкогольною та наркотичною залежністю. Вони також були схильні до поведінки, яка у багатьох місцевих жителів викликала відразу та роздратування: ходили на вулиці в туалет, чіплялися до перехожих, та ін. Одним словом, їх вигляд та поведінка аж ніяк не вписувалися в те, що визначається “Теорією” “порядком”.

Тим не менш, як Данеєр описує в своїй книжці, ці люди виглядали простими порушниками “порядку” лише на перший погляд. Етнограф описує цих “девіантних” продавців в першу чергу як спільноту, яка зсередини регулювалася складною систему норм та відносин. Понад те, більшість з цих людей цінували можливість чесно заробляти гроші. Все це в комплексі якраз стримувало учасників не тільки від того, щоб остаточно втратити будь-яку надію, але і від більш серйозних за стихійну торгівлю правопорушень.  

На противагу стереотипам, Данеєр описує людей, які зазвичай тяжко працюють для того, щоб остаточно не провалитися на дно. Часто, як от Еліс, одна з його героїнь, по сім днів на тиждень. Одночасно, вони навчають одне одного як шукати старі журнали біля смітників та як їх правильно продавати перехожим, залучають друзів та знайомих, які тільки вийшли з тюрми і не змогли знайти роботу, до “чесної праці” та підтримують одне одного у спробах вирватися з вулиці. Ця неформальна структура, яка на перший погляд видається “не-порядком”, на думку соціолога, насправді є вигідною всім і має бути підтримана керівництвом міста: адже вона допомагає встановити неформальний контроль над тим, що відбувається на вулицях та дає можливість людям, чиї життя зруйновані так званою “війною з наркотиками”, нерівністю та іншими соціальними силами в США вибратися з халепи. Як стверджує Данеєр, ми маємо навчитися не лише думати про розбиті вікна, але і вміти їх правильно лагодити.
Roman Leksikov
Danylo Chornyi

‍

Джерела:

Duneier, Mitchell. 2000. Sidewalk. New York: Farrar, Straus and Giroux.

Harcourt, Bernard E. and Ludwig, Jens. Broken Windows: New Evidence from New York City and a Five-City Social Experiment. University of Chicago Law Review, Vol. 73, 2006. Available at SSRN: https://ssrn.com/abstract=743284

Sampson, Robert J., and Stephen W. Raudenbush. "Seeing Disorder: Neighborhood Stigma and the Social Construction of “Broken Windows”." Social Psychology Quarterly 67, no. 4 (2004): 319-42. doi:10.1177/019027250406700401.

Sterbenz, Christina. "How New York City Became Safe Again." Business Insider Australia. December 03, 2014. Accessed December 09, 2018. https://www.businessinsider.com.au/criticism-for-giulianis-broken-windows-theory-2014-12.

Stewart, Gary. "Black Codes and Broken Windows: The Legacy of Racial Hegemony in Anti-Gang Civil Injunctions." The Yale Law Journal 107, no. 7 (1998): 2249. doi:10.2307/797421.

Sullivan, Christopher M., and Zachary P. O’Keeffe. "Evidence That Curtailing Proactive Policing Can Reduce Major Crime." Nature Human Behaviour 1, no. 10 (2017): 730-37. doi:10.1038/s41562-017-0211-5.

Taylor, Ralph B. Breaking Away from Broken Windows: Baltimore Neighborhoods and the Nationwide Fight against Crime, Grime, Fear, and Decline. Boulder, CO: Westview Press, 2001.

Громадське телебачення. 2015. “Нова поліція - це солдати культурної війни - інспектор Алекс Харченко”. Громадське телебачення. Доступ Квітень 11, 2018. https://www.youtube.com/watch?v=Ywu6EVKbhWg

ЗупиниЛося. 2018. “Стадний інстинкт водіїв біля Оушен Плаза”. ЗупиниЛося. Доступ Листопад 30, 2018. https://www.youtube.com/watch?v=hs9BouIpca0